Уже минуло це спекотне літо...
не обпікає подихом гарячим,
і починає мандрувати  світом
чарівна осінь, що дарує всім красу.
Так швидко-швидко час минає,
і скільки тої осені,
хто ж знає?
А ще хотілось сонях потримати,
зайти  до маминої хати,
зірвати  трохи трави м͑яти
і заварити міцний чай.
А потім його спрагло пити,
і довго-довго говорити
про літо, щастя, майбуття
з матусею...
от це - життя!
А  поки осінь на порозі
тримає квіти на морозі,
лякає присмерками, ніччю,
вражає нас своєю річчю,
немов погрожує: зима!
О люба осене, не треба,
дай час, і в цьому є потреба,
порадуй сонячним теплом,
щоб літо з нами говорило
і дарувало ніби крила,
бо той, хто в мріях не літає,
про тебе, осінь, і не знає!