14.03.22

Моя Україна, рідна земля,

Стікає кров'ю і горем людським,

Моя Україна, красуня моя,

Обпалена ворогом рашистським...

Тобі, окупанте, ненависть свою

Покаже наш сильний і мужній народ,

Відстоїть наш край у важкому бою,

Відгонить від міст лиховісних заброд!

Втікай, окупанте, швиденько від нас,

Забудь цю дорогу повік - назавжди,

Нехай в полі вітер, у небі - зоря

Зітре в небуття ці ганебні сліди!

А ти, окупанте, вбивав немовля,

І жінку вагітну, і матір стару,

Як можеш ходити землею щодня?

Як можеш любити дружину свою?

І що скажеш дітям, нащадкам своїм, 

Як в очі дивитися їм, - думав ти?

А ще пам'ятай річ одну дуже просту:

Вони не відмиють ніколи ганьби!

Народ не пробачить ні сльози, ні кров,

Ні бомби, ні Харків, ні Київ - ніщо!

Об'єднує нас, українців, любов 

І мрія одна: щоб ти в землю пішов!

Пропав, щез і зник і нікуди, в небуття,

Розстанув, як сніг, що з долини зійшов,

Рашистам сюди вже нема вороття!

Украйну ніколи ніхто не зборов!