Цей листопад прощається із нами.

встелив всю землю килимами,

зірвав вже листя із дерев,

спинив дерев осінній рев , -

затихла осінь, ніби причаїлась,

сонно сивими туманами прикрилась,

чекає щось від завтрашнього дня,

призупинила хід свого коня...

Той дивний білогривий кінь 

ступав туди, куди йому  було не лінь:

і в сад. де груші пали рясно,

і в поле, що ясніло ясно

і в темну й невідому синь,

що обзивалася луною,

щеміла сумом і лунала дзвоном,

що не вгавав і не вщухав,

тим гулом дзвін коня лякав,

той білогривий дивний кінь-

ще теплий  вересневий день,

 погідливий жовтневий ранок,

похмурий вечір листопаду,

він йшов повільно, день за днем,

ну а тепер щось зупинився,

завмер і ніби причаївся,

чекає щось від завтрашнього дня..

дарую вам цього коня, 

беріть його у спогади свої, 

адже цю осінь вже ніхто не вЕрне,

вона минула й відійшла,

махнула на прощання нам рукою

і побрела в минуле чорним полем -

повівши  і свого коня...