Ніби хтось покликав, ніби хтось позвав...

осінь у траві лишає жовтий лист,

його вітер нині вранці обірвав,

а тепер це буде ніби справжній лист

у минуле літо, у весну минулу,

що минула й збігла джерелом дзвінким,

ніби й не згадала - назавжди забула,

відгукнеться нам відлунням  гомінким...

так життя минає, спокою немає:

не вернеться вже ніколи  час до нас ,

лише вітер, вітер, той осінній вітер,

зможе повернути в пам"яті той час

Грайлива осінь посмішкою кличе,

немов заманює мене у хащі,

щось хоче? певно  і незвично

в осінніх травах тихо заколише,.

заманить в ліс, закличе у тисняву,

там, де в дубах спотілий вітер спочиває,
укрившись ковдрою кудлатого туману,
забувши все,

зустріну в хащах  лісову оману...

Похмуре небо хмарами чарує,

а дощ крізь них прорватись ніби хоче,

похмура осінь настрій мій вартує,

від себе відпускати аж ніяк  не хоче,

Чекаю сонця, чар, плекати хочу мрії,

намріяти сполохані надії, 

волію розганяти біди і печалі,

бажаю щастя і бджолі, і травам,

я дуже хочу, просто дуже хочу,

аби собі бажати щастя ось в цю осінь,

аби мене не оминали роси,

чекали ранки і для мене  вечоріли дні!

О люба, тиха і чарівна осінь, 

плекай мої надії і мрії молоді!

Уже минуло це спекотне літо...
не обпікає подихом гарячим,
і починає мандрувати  світом
чарівна осінь, що дарує всім красу.
Так швидко-швидко час минає,
і скільки тої осені,
хто ж знає?
А ще хотілось сонях потримати,
зайти  до маминої хати,
зірвати  трохи трави м͑яти
і заварити міцний чай.
А потім його спрагло пити,
і довго-довго говорити
про літо, щастя, майбуття
з матусею...
от це - життя!
А  поки осінь на порозі
тримає квіти на морозі,
лякає присмерками, ніччю,
вражає нас своєю річчю,
немов погрожує: зима!
О люба осене, не треба,
дай час, і в цьому є потреба,
порадуй сонячним теплом,
щоб літо з нами говорило
і дарувало ніби крила,
бо той, хто в мріях не літає,
про тебе, осінь, і не знає!